Є свідчення, що ще в дотатарські часи тут існувало невелике поселення, що мало назву Яськове, яке знищила навала монголо-татарських орд. Татарське найменування річки „Ічень”, що значить „водопій”, вказує на те, що тут була зручна стоянка татар, прикрита лісом і з гарним водопоєм для скоту.

Місто одержало назву від назви річки Ічень, а назва самої річки трансформувалась у пестливу форму Іченька.

Перші відомості про Ічню належать до 14 століття. У 14–16 століттях вона перебувало під владою Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. З 1590 року Ічнею володів князь К.Вишневецький. У середині 16 століття Ічня одержала статус містечка. Під час Хмельниччини місцеве населення підтримало козаків і повстанців.

У 1648-1649 роках Ічня стала адміністративним центром Ічнянського полку. Після входження останнього у склад Прилуцького полку у 1649, вона була перетворенна у сотенне містечко. Населення Ічні брало участь у повстання повстанні Пушкаря і Барабаша у 1657-1658.

У 1666 року у Ічні було зведено ратушу. Ймовірно в цей же час було споруджено Ічнянський замок. Жителі міста брали участь у боротьбі проти шведських військ Карла ХІІ.

На 1748 рік в Ічні 20 дворів належало князю Н. Саакадзе, 119 дворів — прилуцькому полковникові Г. Галагану. Містечко мало винокурню, 6 водяних млинів і цегельний завод. Частина ічнянців взяла участь у гайдамацькому русі у складі загону С. Гаркуші, після того як у 1784 він зупинявся у містечку.

У 18 столітті в Ічні діяли 4 козацькі школи.

У 1812 році козаки Ічні в складі чернігівського полку билися проти наполеонівських військ.

На початку 19 століття поміщик Г. Галаган заснував в містечку суконну мануфактуру, а також цукровий, 2 винокурних, цегельний і селітровий заводи.

Під час реформи 1861 року відбулися селянські виступи. Того ж року в Ічні розміщувався волосний центр Борзнянського повіту.

1894 року у містечку побудували залізницю по лінії «Крути — Ічня — Прилуки».

1897 у Ічні існувало 4 муровані церкви — Воскресенська, Преображенська, Успенська (1889) і Миколаївська (1879). У 1908 році засновано Ічнянське вище початкове училище. В містечку діяли поштове відділення, лікарня, земська і міністерська школи, та бібліотека.

У 1870-х роках Ічня була місцем діяльності народників. У 1905 році тут відбулися селянські заворушення.

1924 року в Ічні діяло 6 державних, 19 кооперативних, 57 приватних підприємств.

У 1940 в Ічні організовано виставку творів народних майстрів художньої кераміки, різьблення по дереву.

У 1957 році Ічні було присвоєно статус міста.

Економіка

У місті діють заводи: спиртовий, тарний, комбікормовий, консервний, сухого молока та масла, ічнянський молочно-концервний комбінат. В Ічні розташована також філія прилуцької фабрики художніх виробів.

Культура

У місті знаходиться Ічнянський історико-краєзнавчий музей та Станція захисту рослин.

Видатні особи

В Ічні народилися:
письменники: Степан Васильченко, Анатолій Дрофань, Василь Чумак, політик Сергій Семенець, журналіст, письменник і політик Віталій Шевченко;
Коваль Григорій Павлович (20 вересня 1921 — 1997) — український поет.
Мартос Іван Петрович, видатний скульптор, автор численних монументально-декоративних творів в Україні та Росії, зокрема: надгробків К. Розумовського в Батурині (1803-05), П. Рум'янцева в Києві (1797—1805), Павла І у Павловську (1807); пам'ятників К. Мініну і Д. Пожарському в Москві (1804-18), А. Решельє в Одесі (1823-28), М. Ломоносову в Архангельську (1826-29), Г. Потьомкіну в Херсоні (1829-35) та ін.
Герой Радянського Союзу Негода Олексій Гнатович (18 жовтня 1909 — 1 січня 1975)
Кмета Архип Йосипович — полковник Армії УНР.